–
Блог
- Отримати посилання
- Електронна пошта
- Інші додатки
Я сьогодні дочитав (нарешті!) роман Підмогильного "Місто". Дивно, що його ще й досі не екранізували, бо цей роман аж надто кінематографічний. Може, ніхто не розгледів діаманту в пилюці?
Нормальний твір. Літературознавці охрестили його першим українським урбаністичним романом, бо, бачите, ніхто до Валер'яна Петровича не зміг написати про місто так, щоб воно стало водночас головною проблемою і єдиною розрадою для Степана Радченка, щоб воно постало на рівні дійових осіб. Так, так! Іноді здається, коли читаєш, що Київ — то і є головний персонаж твору.
Цікавий цей твір ще й тим (особливо для нас, молоді), що письменник дуже завуальовано, дуже сором'язливо, ненав'язливо пише-натякає про перші інтимні стосунки сільського парубка з дівчатами та жінками. Сексуальна революція в дії (це ж при тому, що твір опублікований 1928 року)! Секс у СРСР був! Підмогильний підтвердив.
Знайдуть розраду й любителі радянської історії, читаючи роман: старосовєтські назви вулиць і площ Києва часто фігурують у творі. Та й сам Степан (активний комуніст, українізатор, що спочатку прагне злучити село і місто) буває в радянських державних установах, театрах, крамницях, пивнушках...
Дивно, що "Місто", за жанром, — роман. Замало якось сюжетних ліній для такого коротенького твору з одним головним персонажем. На повість тягне, але не на роман. (I'm sorry, Valerian!)
Вистачає тут психологічних та філософських висловлювань. Не дивно, адже на передньому плані київська письменницька інтелігенція. Тож мисливцям за цитатами буде, що посмакувати. Дивіться, скільки їх.
***
Так хай же знає молодий студент, що тільки класика врятує світ від сучасного обскурантизму, як була врятувала від релігійного! Тільки вернувшись до неї, людськість знову відродиться до ясного світосприймання, до цілості натури й творчого пориву.
***
Невже вічна доля села — бути тупим, обмеженим рабом, що продається за посади й харчі, втрачаючи не тільки мету, а й людську гідність?
***
Людина дурить себе частіше, ніж має змогу сказати собі правду, бо є непомітні, — та ще на зацікавлене око! — дрібнісінькі чинники, що спричиняють аж надто важливі процеси в душі, так само, як від невидних бацил залежить фізичний стан тіла.
***
Уже стемніло, коли вони, серед інших пар, зійшли на Володимирського горба, до пам'ятника, що зберіг у цьому закутку свій хрест, благословляючи ним тепер купання киян на пляжі. Вдень тут водять дітей з м'ячами та обручами, дихають свіжим повітрям стомлені урядовці і студенти читають у холодку мудрі книжки. Ввечері це обітована земля любові для покоївок, військових, юнаків та всіх тих, що не усвідомили ще переваг кімнатного кохання і його вигод. Любов не терпить свідків, а в місті їх годі позбутись навіть під гіллям садків.
***
Як молодий мисливець у лісі, тремтячи перед звіром, але вірячи в несхибність своєї руки, він був готовий до дальших посмішок своєї долі, хоч би часом вона й показувала йому язика.
***
Розпорошений і загнаний у свої нори обиватель надто неохоче вилазить із них, і коли йому кажуть прийти о першій, він приходить о другій, ще годину посмоктавши свою лапу.
***
Перші два ряди стільців призначались для найобраніших — критиків та письменників, літературних метрів і сантиметрів, що приходять з дружинами та знайомими й не можуть сидіти далі другого ряду, щоб не зганьбити гідності самої літератури, бо ж ідею можна вшанувати тільки в особі її представника. І частина з них справді сиділа в перших рядах, бо тими представниками була, а друга вважала себе за представників, бо там сиділа.
***
Традиція прилюдних літвечірок, породження тих часів, коли паперу не вистачало навіть на цигарки і мистецтву дано було гасло виходити на вулицю, тому й література мусила стати видовиськом, а літератор — читцем-декламатором, — ця традиція вмирає перед нашими очима, і ми спокійно можемо промовити «амінь» над її труною. Література — це зрештою, книжка, а не дикція, і виконувати її прилюдно так само чудно, як і читати без рояля музичні твори.
***
Розумність заразлива.
***
...гола жінка вві сні, за народною мудрістю, віщує неминучий сором.
***
А колись побачите, що читати книжки далеко цікавіше, ніж самому робити те, що в них написане.
***
...у дійсності ніколи не буває так, як написано в книзі... В книжці все зібрано, підточено, припасовано й підмальовано. В дійсності єсть так, як єсть, а в книжці — як мусило б бути.
***
— Все шкодить! Дихати теж шкідливо, бо ви спалюєте кров. Не дихайте, може, довше проживете! Ви думаєте — не буду робити того, що шкодить, то більше житиму. А ви подумайте так: робитиму те, що шкодить, може, жити приємніше буде.
***
Якось воно так трапляється, що те, до чого прагнеш, тебе дурить, а чого не сподіваєшся, робиться саме собою.
***
...знати чужу душу надто важкий тягар для власної душі.
***
Людина визнає солодкість тільки забороненого плоду, і біблійний переказ про це міг би бути доречний політикам.
***
...життя — це широкомовна, галаслива лотерея з барвистими афішами, запаморочливими плакатами й досконалою рекламою, що провіщає надзвичайні виграші, делікатно замовчуючи, що на один щасливий білет припадають тисячі порожніх тонісіньких квитків і брати участь у тиражі можна тільки раз.
***
Все лихо українців у тім, що вони кепсько одягаються.
***
Це надто велика відповідальність — підписуватись власним ім'ям. Це немов зобов'язання жити й думати так, як пишемо.
***
Знаєте, що таке наше місто? Історична здохлятина. Віками тхне. Так і хочеться його провітрити.
***
Людина не могла б вигадати багатоособових богів, не бувши сама різноманітна, бо, являючи собою дивне поєднання разючих противенств, потребувала втілення для кожного з них, і прагнення створити одного великого бога з маленьким чортом знаменує вже нормалізацію людської істоти, тобто всихання її уяви. Людина не розкладається на так зване добро та зло, на плюс і мінус, хоч би й як це зручно було для громадського вжитку.
***
Щасливі все-таки нагадують хворих і потребують обережного поводження. Щастя кінець кінцем — це недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного обчислення обставин і неповного знання про речі. Гострий зір таке саме лихо, що й сліпота, й найнещасніші люди — астрономи, що на ясному сонці бачать прикрі плямки.
***
Плаче той, хто сподівається розради.
***
Єдине, що хлопець собі дозволяв, це курити справді гарний тютюн, не шкодуючи на нього грошей, бо ж коли приятеля неприємно частувати кепськими цигарками, то себе й поготів.
***
...знати літературу є перша ознака культурної людини.
***
...зрадити раз є зрадити назавжди.
***
До кухні ж бо звичаєвий кодекс родин дозволяє виходити в капотах жінкам, без піджаків чоловікам і незачесаним та заспаним без різниці статі. Спільність даху зближує людей не так тим, що вони можуть одне перед одним свої високі якості проявити, як тому, що незмога їм заховати брудних сторін свого життя, що, на жаль, належать до базисних. Кожне помешкання — це невеличкий гурт змовників, що мовчки дають згоду на взаємні пільги щодо пристойності, якої кожен з них уперто вимагає від того, хто вкупі з ним не має честі жити.
***
Він цілком логічно міркував, що дівчина, щось від хлопця дістаючи, щось починає бути йому винна.
***
...радою на всяку скруту є праця, те найвище, до чого людина здібна.
***
Хіба мало зринає на сторінках журналів випадкових імен, щоб ніколи вдруге не з'являтись...
***
Література складається з творчості, життя літературне — з розмов літераторів. І на їхніх устах кожен факт з життя письменника чудесно стає літературним фактом, анекдот про нього — літературним анекдотом, галоші його — літературними галошами, як ніби всі члени їхнього тіла мають чарівну властивість надавати речам своїм дотиком літературної вартості.
***
Річ світова: неавторитетні думки, хоч би й найрозумніші, викликають недовіру, а з визнаних уст і дурниці збирають хвалу...
***
Скільки з нас любило десяток жінок, перебрало ще більше друзів, а котлети любить усе життя!
***
Ніщо так не збуджує здібність мислити, як пиво.
***
...повчати людей — дрібне шахрайство. Нічого нема ганебнішого, як збуджувати ілюзії. А ще злочинніше бути розносником ідеалів. Людськість, як і жінка, любить слухати компліменти у вигляді ідеалів. Прокльонів на світі багато, бо багато ідеалістів. Хто б же за ними пішов, коли б вони його не лаяли? А ідеали ці похожі на страву: поки в роті, мають різний смак, але шлунок їх рівняє. Катаральний шлунок історії, як сказав один поет з прекрасним травленням.
***
Одежа стала для нього питанням формальним, питанням смаку і навіть впливу, бо він чудово розумів різницю між появою людини в потертій сорочці й у добірному піджаку. Це, звісно, суща умовність, але треба мати надто великий чар духу, щоб надолужити недбалість убрання.
***
— Що це? — спитав Степан.
— Фокстрот. Він належить у нас до танців, заплямованих тавром розпусти й виродження. Дехто зве його навіть ліжковим танцем, хоч, по суті, це той самий менует. Йому докоряють сласністю, але який же порядний танець не сласний? Адже ж танцюють кінець кінцем для того, щоб обнятись. Взагалі справа з танцем зазнала в нас чудернацької долі. Першими роками революції вони були гнані, мов релігійні обряди, а тепер їх практикують по клубах як один із засобів культроботи. Процеси життя — процеси самозаперечення, друже мій.
***
Дайте вічного життя, і ми станемо нові, величні, повноцінні. А поки смертні, ми смішні й нікчемні.
***
...стомлена душа, як і вироблений віл, не спроможна нести на собі жодних тягарів.
***
Любов, Стефочко, явище тимчасове — двотижнева відпустка для службовця.
***
Невідомо, хто справжній рушій життя — хто виводить споруду його чи хто пісні виводить, на вершечку тієї споруди сівши!
***
Порошинка прикрості, котившись з гори почуття, шириться, більшиться, росте, як снігова баба, і падає в серце брилою льоду. Потім калорій і калорій тепліні треба, щоб розтопити цей несподіваний тягар.
***
...люди всі страшенні коміки, вони не хотять жити просто, а все щось вигадують, щось накручують, щось собі уявляють, а потім самі й мучаться.
***
Всі ж живуть одне з одним, роблять усякі приємні гидоти на самоті, а ніхто не хоче признатись! Навіть кажуть, що це непристойно — тоді зовсім не треба робити! Просто задаються на півтори копійки.
***
Шаг ціна тому прозаїкові, що не знає людей.
***
...тільки два мистецтва створили для себе промисловість — кіно й письменство.
***
Різниця між людиною та рослиною полягає, кажуть, у тім, що людині вільно пересуватись. Але чи вільно людині користуватись цією властивістю? Хіба не прикуті ми до міст, сіл, посад? Задовольнятись мріями? Не можу. Життя терпиме тільки тоді, коли можеш зміняти місце його. Якщо ти завтра не можеш кудись поїхати — ти раб. Для цього потрібні гроші.
***
Всяка весна кінчається морозами, не забувайте, — відповів Вигорський. — Краще не весніти, щоб не опадати.
***
Не маю жодного бажання вмирати, — відповів поет. — Бажати те, що мусить бути, — це вже безглуздя.
***
...жаліти інших — це карати себе!
***
Шлях до душі веде крізь тіло.
***
Вуса — ще не ознака дорослості!
***
Любов — це довге алгебрійне завдання, де після всіх зусиль, розкривши дужки, дістаєш нуль. І дальше завдання таке саме. І дальше. І дальше. Міняються складники, множники, знаки, але наслідок завжди рівний собі і незмінно порожній.
***
Вогонь любові запашний тільки мить! — скрикнув він у захваті. — Потім на ньому починають варити борщ.
***
Минуле повинно шануватись, знати своє місце і не рипатись.
***
Часом відчуєш, що ти — звір, кровожерний звір, і стане сумно. Життя жорстоке. Знаєш, що виправити цього не можна, і все-таки шкода. Потім якось ясніше зрозумієш, що й навколо ж самі тварюки, наволоч, мерзота, шибеники — і робиться страшно. Від того, що ти такий, як вони, і вони такі, як ти.
***
До того ж мушу заявити, що сила любові походить виключно з традиції. Золотий вік кохання минув, лицарі й дами розтанули у віковій млі. У XII столітті жінки поділяли свою особу на дві частини — тіло чоловікові, душу — обранцеві. У XIX вони робили навпаки, а в XX і зовсім втратили почуття різниці між цими частинами. Любов занепала — приблизно на аршин від серця. Тобто вернулась до свого вихідного пункту. Щоб правильно зрозуміти її сучасне, міжнародне, коли хочете, становище, треба пам'ятати, що любов не властива людині на всіх ступенях розвитку. Дикуни не знали її, а наш вік є вік освіченого дикунства, дикунства в «знятому» вигляді, як кажуть діалектики. Отже, й любов «знімається». Пісня кохання проспівана. Любов стає поруч муз і надихає разом з ними тільки старомодних поетів. Натомість висувається те, що було найголовніше в дикунстві, — праця. Справжній поет може бути тепер тільки поетом праці.
***
Найкращі слуги життя — засліплені й підсліпуваті. Вони бадьоро йдуть уперед, бо бачать те, що їм здається. Бачать нове, бо хочуть бачити. Воля керує, друже, життям, а не розум.
***
...жінка продається, а людина — ні.
***
— Значить, і живі письменники є? — спитав він.
— А що?
— І є такий, як Шевченко?
— Такого немає.
Левко полегшено зітхнув, мов сучасна література не становила ще для нього нічого загрозливого.
***
...божевільний той, хто прагне надихнути спогад новим існуванням! Бо розкладається минуле, як труп.
...