Not Skot. «Моїй зухвалій Гості»

«Моїй зухвалій Гості»

Уночі до мене Муза прилітає.

Немає сну, коли такий візит.

Рукою до чола мого торкає

і наді мною на столі сидить.

Ми з нею мріємо разом, співаєм,

й вірші складаємо такі собі.

Що буде завтра, ми не знаєм,

тому й не можу розказать тобі.

Тоді, коли вже всі поснуть у ліжках,

ми з Нею залишаємось одні.

І я в Її біленьких ніжках,

немов з коханкою у теплім сні.

Вона розкаже про світи незнані,

куйовдячи пасмо Собі.

А я, заслухавшись, на цім дивані

записую й передаю тобі.

Спросоння я задумаюсь на мить,

чи не даремно так життя ми гробим?

І, як світляк, у мозку загорить:

«Все геніальне уночі ми робим».

Та лиш як сонце заблищить в вікні,

мов відьма, із першим півником зникає

Муза. Так холодно тоді стає мені

і радісно: Вона ще прийде, це я точно знаю!

Not СКОТ