Цитати із роману Гарпер Лі «Убити пересмішника»

Літо промайнуло швидко... Дні змінювалися ночами. Іноді було добре, а іноді — трохи сумно. 

Впродовж цього періоду я почав читати п’ять книг. Чи нормально це? Не знаю. Проте завершити вдалося поки одну. 

Це — був роман "Убити пересмішника" Гарпер Лі, американської письменниці. Вона — моє цьогорічне літературне відкриття. Може, пізнє, а, може, ні.

Авторка отримала Пулітцерівську премію за свою роботу. Гадаю, що недарма. Бо книга цікава. А це перша ознака твору, який будуть читати і пам’ятати. Це драма "білої" та "чорної" людини. Це драма дитини. Це драма юриста. Це драма всього людства.

Було смішно, весело, страшно, боляче, дивно. Спектр емоцій та слів, думок і переживань викликає історія, яку розповідає маленька дівчинка Луїза Всевидько Фінч. А ще я вирішив, що ніколи не стану расистом (хоча й не був таким і до цього прочитання). Тому просто залишу тут цитати з роману. (Вони тоді сподобалися мені, вразили, не лишили байдужим. Байдужість = гріх.) Тим самим продовжу підтримувати ідею занотовувати прочитане, започатковану Настею Б.

P.S. До речі, читав книгу в українському перекладі Михайла Харенка. 

***
Спека дошкуляла навіть у затінку під віргінськими дубами, де стояли запряжені кістляві мули, відмахуючись хвостами од мух. Не було ще й дев'ятої години ранку, як накрохмалені комірці у чоловіків розм'якали від поту. Дами приймали ванну і до полудня, і після обіду та відпочинку, годині о третій, та це небагато помагало — надвечір вони були схожі на здобні булочки, покриті глазур'ю з поту і пудри.

***
— Дурний, черепахи нічого не відчувають,— сказав Джем.
— А ти що, був коли-небудь черепахою?

***
Міс Кароліна викликала мене, певно тому, що знала, як звуть; коли я почала читати алфавіт, ледь помітна зморшка з'явилася у неї між бровами; потім вона загадала мені прочитати майже весь буквар та біржовий бюлетень з «Мобіл реджістер», впевнилася, що я вмію читати, і глянула на мене несхвально. А тоді веліла передати батькові, щоб він мене більше не вчив, бо це може зашкодити моєму шкільному навчанню.

***
Якось на початку літа він запропонував мені вийти за нього заміж, невдовзі забув про це. Наче обгородив мене кілочками, позначив як свою власність, сказав, що все життя кохатиме тільки мене, та й забув про все. Я його відлупцювала, але це мало помогло.

***
Є люди, в чиїх руках біблія небезпечніша, ніж пляшка віскі в руках...

***
Він захопився короткою історією Єгипту та, бувало, немало дивував мене, зображаючи єгиптян: випрямиться, мов жердина, і йде — одну руку витягне вперед, другу — закладе за спину, ступні ставить одну за одною. Твердив, що саме так ходили єгиптяни. Незрозуміло тоді, зауважила я, як вони могли щось робити; і Джем пояснив, що вони зробили набагато більше, ніж американці: винайшли туалетний папір і вічне бальзамування. Що б з нами сталося, якби не вони? Аттікус казав мені: відкинь прикметники, і залишаться факти.

***
Але я не могла збагнути, як батько догадався, що я підслухувала. І тільки через багато років по тому я зрозуміла: він хотів, щоб я почула кожне його слово.

***
Наш батько не мав справжнього діла. Він працював у конторі, а не в аптеці. Він не вивозив сміття на звалище нашого округу, не був і шерифом, не працював ні на фермі, ні в гаражі — словом, не робив нічого такого, чим можна було б похвалитися перед іншими. До того ж батько ще носив окуляри. На ліве око він майже нічого не бачив і казав, що ліве око — це прокляття роду Фінчів. Коли він хотів щось добре побачити, то повертав голову і дивився правим оком. Наш батько не робив нічого такого, що робили батьки наших однокласників: ніколи не ходив на полювання, не грав у покер, не ловив рибу, не пив, не курив. Він сидів у вітальні і читав.

***
— Нормальні люди ніколи не пишаються своїм талантом...

***
Справжня мужність — це коли ти знаєш наперед, що не переможеш, а все одно борешся, борешся до кінця.

***
Та є в нашій країні установа, перед якою всі люди рівні — жебрак і Рокфеллер, тупоголовий і Ейнштейн, невіглас і ректор університету. Ця установа, панове,— суд. І не має значення, який це суд — верховний суд Сполучених Штатів, чи скромний мировий суд десь у глушині, чи наш вельмиповажний суд, де ви засідаєте. Наші суди, як і інші громадські установи, мають свої вади, але при всьому тому суд у нашій країні — великий зрівнювач, і перед ним усі люди рівні.

***
Мама казала йому, що їсти після інших — негігієнічно. Я потім запитала тітку Олександру, чи це справді так, і вона відповіла, що так міркують тільки вискочки.

***
Дивні люди ці жінки, подумала я.

***
— Дами, здається, побоюються чоловіків і ставляться до них не дуже схвально. А мені вони подобаються. Хоч вони й лаються, випивають, грають в азартні ігри, жують тютюн, а проте в них є щось таке, від чого мені здається, що не такі вже вони й погані... Вони не...
— ...лицеміри, місіс Перкінс, природжені лицеміри,— казала місіс Мерівезер.

І тут я подумав, що було б чудово мати цю книгу вдома на полиці, аби повертатися до неї, знаходити щось нове. +1 до скарбнички мрій.

Коротше: почитайте, не пожалкуєте!

...

ЧИТАТИ ІНШІ ЦИТАТИ