Розбита склянка, її уже не склеїш
І не поранившись, не вип'єш ти вина
Навіщо ж ти постіль нам білую стелиш,
Коли остання вже й так заплямована?
Зів'яли гайстри білопелюсткові,
Що так любила ти їх аромат вдихать.
І нашу пісню, ніби колискову,
Пора б уже було завершувать.
Ми, може, вже не стрінемось ніколи,
Не знаю, на жаль це, а чи навпаки...
Бо наші зерна, зерна долі
Давно склювали чорнії граки.
Not Скот