Not Skot. «Діалог про вічне»

«Діалог про вічне»

— Що треба нашому народу?

Набити шлунок смачнісіньким харчем?

Не думати за Душу і Природу,

а наїдатися вареником, борщем?

— Кому потрібна та Культура?!

Та припини мене дражнить!

На, бачиш: ось мій кулацюра...

Замовкни, дурню, можу відлупить!

— Це вже не рай, це вже давно руїна.

Це вже не люд, а просто зоопарк.

А як ще так живе країна,

в якій весь light замінено на dark?

— Що ти там мелеш, повтори!

Приїхало із міста, почало тут мудрувать.

Що ти там бачиш у себе із гори?

Забув, як сам багно любив топтать?

— Покрились пліснявою мізки,

в тумані очі бачать щось не те.

Вже звикли так до хліба після різки,

що раз у раз самі катів звете.

Апатія, Депресія надовго схоронились

тут в українському селі,

разом з Убогістю укорінились,

на цій, сто раз святій, землі.

— Бур’ян цей коренастий як зрубать?

Кого просити? Може, сам впаде?

— Має кожен сам для себе знать,

яким шляхом іти, й куди його той заведе.

Not CKOT