Not Skot. «Мій біль глибокий не вимовить словами...»

«Мій біль глибокий не вимовить словами...»

Мій біль глибокий не вимовить словами
і розуму не вистачить неспокій описать.
Як страшно жити в цім світові віками,
а ще страшніше, мабуть, помирать.

Підеш у небуття, немов не жив ніколи.
Мільярди вже давно так відійшли.
Олени, Ольги, Петрики й Миколи -
багато їх. Чи доведе хто, що вони були?

Життя прожити - не поле перейти.
Завжди воно на тебе наче ще чекає.
А що, як завтра вже наступний ти
на черзі в поле, що усіх сховає?

Умить забудуть люди, що жив на цьому світі,
не встигнувши й землею притрусить.
І неважливо, в котрому році чи столітті
на тій землі тобі доводилося жить...

Віки прийшли та йдуть, минає рік за роком,
а з ними теж чогось минаємо і ми...
Тому одні, щоб пам’ятали, ненароком
лишають за собою добрі спогади.
                                       А що залишиш ти?