Відгук на документальний фільм «Кобзар. Історія однієї книги»

Двадцятого березня в харківському ЄрміловЦентрі відбулася презентація документального фільму «Кобзар. Історія однієї книги» режисерів Тараса Ткаченка та Сергія Сотниченка. Ми потрапили туди дуже випадково. Я, чесно кажучи, і йшов туди без особливого ентузіазму, але фах зобов'язував.

Трейлер "Кобзар. Історія однієї книги"

"Українське кіно, до того ж документальне, в Харкові? Про книгу українського письменника?" — Дивувався я. — "Зазвичай київські митці з україномовним контентом не доїжджають сюди! Це взагалі окрема тема для міркувань... Винятками (за моїх часів) були знімальні групи художніх кінострічок «Іван Сила» та «Поводир»".

Повернімося до кіно про «Кобзаря».

За п'ятдесят три хвилини автори розповіли історію триразового видання найвідомішої української збірки «Кобзар» за життя Тараса Шевченка, торкнулися деяких фактів з біографії письменника, а також натякнули на те, що українці — це не "малороссийская народность", а окремий народ, що має власну культуру, мову, традиції... Одним із яскравих та промовистих доказів цього і є сама збірка ТГШ «Кобзар»!

Особливою прикрасою цієї документалки став відомий ведучий Андрій Куликов. За задумом режисерів Андрій виконував роль не лише розповідача, а й самого Тараса Григоровича. Гадаю, на ньому й трималося все. Відоме обличчя, знайомий голос та чудова вимова привертають увагу глядачів.

Постер документального фільму "Кобзар. Історія однієї книжки"

Який же документальний фільм без експертів? На мою думку, вони відіграють важливу роль у подібних проектах — подають беззаперечну інформацію глядачам про об'єкт розповіді. Аудиторія має поважати його, з цікавістю слухати те, що він говорить. У цій же стрічці експерти були малопереконливими: нестача емоційного викладу думок та помітна сухість у висловлюваннях стали перепоною для бажання подальшого перегляду. Особливо дивно з уст якоїсь жіночки звучить українська мова з яскраво вираженим російським акцентом. Це ж кіно про Шевченка!!! Хоча, певно, не варто бути таким прискіпливим — у нас же не щодня кіно про збірку "Кобзар" знімають! 

Проте рибою в воді відчував себе Сергій Гальченко, заступник директора Інституту літератури НАН України з наукової та видавничої діяльності. На фоні інших він виглядав дуже впевнено. З його слів навіть вдалося відчути ту, давно втрачену, престижність професій літературознавця, бібліотекознавця, музеєзнавця тощо.

Цей фільм рекомендовано до перегляду кожному. Але, здається, що непідготовленому глядачу буде вкрай важко вловити "нитку" розмови у фільмі. Навіть мені, тому, хто пройшов курс історії української літератури, кому більшість фактів була вже відома, швидкість розповіді інколи здавалася зависокою. А простому глядачеві потрібно трохи більше "розжовувати". Тарас Ткаченко цю прикрість пояснив  відсутністю коштів для ширшого хронометражу.

Хотілося ще висловитися щодо монтажу та графіки. Графічні заставки та переходи нагадали мені високоякісний дизайн фільмів Гая Річі про Шерлока Холмса. Було так само мило глянути. Але ж і тут мною помічена одна помилка у тексті документального фільму (це ще я не дуже шукав їх): замість правильного "Євген Гребінка" було написано "Евген...". Дивно, що з п'ятого березня дві тисячі чотирнадцятого року (дата виходу цієї стрічки) ніхто її не виправив. Гадаю, що в таких роботах не має бути подібного.

Зал зустрів фільм оплесками, проте не оваціями. 

Після перегляду автор сценарію та режисер документального фільму «Кобзар. Історія однієї книги» відповів на питання глядачів. Зокрема, вони стосувалися вічної відсутності фінансування з боку держави, скупості заможних олігархів щодо розвитку кіномистецтва та мистецтва загалом. Така ситуація нагадала мені Пузиря з трагікомедії Тобілевича "Хазяїн", що не бажав посприяти збудуванню пам'ятника Котляревському. Шановні олігархи, сподіваюсь, ви пам'ятаєте, як скінчив життя Терентій Гаврилович? Це дуже гальмує розвиток всього вітчизняного кінопродукту. Ідеї є — грошей немає.

Помітно, що «Кобзар. Історія однієї книги» має дуже телевізійний формат. Тож запитавши про наміри авторів продати фільм якомусь телеканалу, дізнався, що зараз йдуть перемовини з ICTV. Тож, може, скоро українці матимуть нагоду дізнатися про те, що перше видання «Кобзаря» побачило світ завдяки знайомим Шевченка, затятим картярам!

Харків'яни з легкістю могли й не побачити кінотвору Тараса Ткаченка та Сергія Сотниченка. Але це все ж сталося, зважаючи на те, що декілька членів знімальної групи родом з цього міста. А якщо б вони народилися не в Харкові?...

Свою оцінку хочеться виразити так: цей документальний фільм обов'язково треба показувати учням в школі чи студентам-філологам. Сподіваюсь, Міністерство освіти та науки зможе купити це право в авторів :) Сам себе заспокоюю.

Також Тарас Ткаченко запропонував трейлер ігрового кіно "Гніздо горлиці", над яким нині працює. Я особисто чекаю на вихід цієї стрічки. В ній йдеться про долю українських емігрантів. Це не нова тема в світовому кінематографі, але в українському — малоописана.

Трейлер "Гніздо горлиці"

Дещо про фільм «Кобзар. Історія однієї книги» писали й на сайті Кінокритики.