Виставка картин Катерини Білокур «Хочу бути художником!»

У київському «Мистецькому Арсеналі» грандіозна подія — виставка ексклюзивних картин відомої (але не так, як хотілося б) художниці Катерини Білокур. Експонати з різних музеїв (Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Яготинський історичний музей, Національний музей літератури України, Національний музей Тараса Шевченка, Меморіальний музей-квартира Павла Тичини), що прикрашають величезну залу «Арсеналу», нарешті зібрані в одну експозицію.

Організатори розширили виставку картин ХХ століття й сучасним жанром “відео-арт”, завдання якого — відповісти на питання про те, чи змінилися нині умови для жіночого самовираження в мистецтві ХХІ сторіччя.

«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» — так говорив про Катерину Білокур іспансько-французький художник Пабло Пікассо. Проте не всі хотіли бачити Катрю з пензлем у руках. Батьки не бажали нічого й чути про навчання дівчинки не лише в художній школі, а й до звичайної її не пустили. З того часу з’явилося величезне бажання бути художником.

"Щастя (Чорногузи дитину принесли)"

«Доля випробовує тих, хто надумав дійти якої великої мети… Але сильних духом не злякає ніщо. Вони з стиснутими вустами уперто, сміливо і гордо ідуть до наміченої мети — крок за кроком, все вперед і вперед… I тоді доля нагороджує їх сторицею і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і ніким не перевершеного мистецтва» (Катерина Білокур).

Квіти — основні “персонажі” її малюнків. Здається, що Білокур — одна з не багатьох, хто зумів зобразити природу кращою, ніж вона є насправді, надати їй чарівності, магічності. Її букети — то посвідка про багатство землі, її красу та вічність.

"Цар-колос"

"Кавун, морква та квіти"

"Мальви та троянди"

"Квіти"

"Букет квітів"

"Колгоспне поле"

"Півонії"

"Букет квітів"

Зверталася Катерина Василівна й до пейзажів та портретів. Проте їх (чомусь) менше в її мистецькому спадкові. Є навіть кілька автопортретів.

Автопортрет

Я вперше в своєму житті бачу, як художник на своїх полотнах виражає своє ставлення до звичних, буденних речей. Картопля, цибуля, морква та інша городина. До всього цього Білокур ставиться, як до божества, що не дає людині покинути цей світ, тримає її, годує, дає наснагу до праці. А стоїть над усім цим хліб. В цьому вгадується українська селянська філософія: «Хліб — усьому голова». Краса, за Білокур, вона ж в звичайному.