***
Глухої, як баба Килина, вересневої ночі,
коли мамка від утоми просто засинала під татком, а він, чортяка, все не
вгамовувався, тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за
домом. Очі —
якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за
тридцять, із загрубілими від важкого руками.
Катерина витерла губи, спитала:
— То це і є
любов?.. Слизька…
Роман знітився:
— Це… чоловіче
молоко.
— А казали…
любов.
— Іди… —
наче батогом ото.
— Піду… До
побачення, дядечку.
— І чого ти мене
дядьком звеш, Катерино?
— А як мені вас
звати? Ви ж дорослий, а я малолєтка.
— Іди, —
повторив і сам пішов.
А вона ще довго не йшла. Рукою по траві —
роси повні долоньки. Умитися лишень вистачить, а хотілося напитися.
— І що воно тепер
у роті? Дні зо два відпльовувати ту любов.
Скрізь люди
однакові. Тільки на різних землях живуть.
***
— Усе в тебе — навіки. Кохання, обіцянки…
— А хіба можна інакше?
***
Від нудьги завжди
сумно, доню.
***
— Шануй свою землю,
і вона…— Щастя родить, —
декламувало професорське дитя, а потім наївно пропонувало: — Папа, давай
поедем на родную землю.
Професор теж
переходив на вживану.— Поедем, сын! Обязательно поедем…
— Когда?
— Вот на ноги встанем и поедем…
— Так ноги только на родине крепко
стоят, — нагадував малий.
***
Нащо нам чужі
землі, ми й про свою мало знаємо.
***
Пісні у народі
народжуються тільки під час славної доби. А українська славна доба — це
козацтво. От і пісні народні — через одну про козаків.
***
Людям не завше тре'
знати, що на них чекає.
***
Щоразу переконуюсь:
історія — це філософія. Філософія нації.
***
— Село — не люди, —
відповів Ігор. — Розглядати село як скупчення людей — величезна помилка. Село —
це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу
звихнутій урбанізації.
— Згоден. Як ти
добре сказав: на противагу звихнутій урбанізації.Ігор глянув на
пожухлі польові квіти край дороги. — Село повертає розуміння істинних людських
цінностей. Радість простого… Оці зів'ялі квіти…
— А ця колюча стерня…
А небо… А ця тиша… — Денис задер голову догори. — У мене відростають крила.
Раптом зупинився,
повів носом.
— Звідки тхне? —
запитав.
— Ти у коров'яче
лайно вступив, — спокійно відповів Ігор.
— Розрив! Це
називається технікою розриву. Ти навмисне збиваєш мене з хвилі. Я хочу влитися
у цей світ. Я хочу тремтіти від захоплення й відчувати щастя бути тут, а ти… Ігоре,
віднайти невідомі старі пісні — не проблема. Проблема — зробити це, відчуваючи
себе частиною цих пісень, частиною кургану, людей, які навколо нього живуть.
— Вийди з лайна — і
техніка розриву закінчиться, — засміявся Ігор.
***
Мамці — та хоч на
край світу, аби дитині краще.
***
Усім, бач, хочеться
померти по-людськи.
***
Що знають двоє, то
знають усі.
***
— А я тепер дівок
трахати не можу!
— А любити? —
прошепотіла.
— Я ж кажу — не
можу! Член не піднімається…
— А ти серцем
спробуй…
— Трахати?
— Кохати…
— А-а-а, знущаєшся…
***
— То хай чоловік
думає, ким йому стати. А дівчині думати — з ким бути.
***
У всіх дівчат одна
мрія… Кохання… Справжнє кохання. На все життя. А все інше — то не мрії… То
примхи.
***
Коли людина довго в
смутку, то й посмішка — подвиг.
***
В кожного своя
доля. Хоч як не крути, а йдеш однією дорогою. На двіодразу не скочиш.
***
Прозріння двох для
цілої держави — ніщо.
***
Ніхто не віддає.
Тільки беруть…
***
Цілий арсенал
засобів швидкої допомоги при нападах депресії у представників інтелігенції —
ящик коньяку.
***
— Бачите? Гарно
цвіте! Листя — і зелене, і червоне. Гілки різні — і прямі, і криві, і малі, і
грубі. Оце ви і є. Культура ваша. А якою їй бути — тільки коріння знає. Оте
саме, що у землі, у багнюці, без повітря, без кольорів. У чорному поті. Знай
трудиться, аби гілки з листям на світ витріщалися!
***
— Я можу кинутися
з вікна вниз, —
знайшов вихід. Зрадів. Нащо вішатися? Це так неестетично! Краще —
як сокіл! Із неба об землю.
***
Ви в люди поїдьте —
з розбитим серцем повернетесь.
***
Усе тут нам чуже й незрозуміле. Усе! Не
тільки відсутність туалету в будинках, не тільки болото на дорогах, хати й
ферми покинуті, паркани повалені... Роздуми і вчинки —
чужі!
...