–
Блог
- Отримати посилання
- X
- Електронна пошта
- Інші додатки
20 липня 2017 року я почав читати твір Германа Гессе «Степовий вовк» (1927) у перекладі з німецької Євгена Поповича. Ця книжка довго лежала на моїй полиці, чекаючи на те, що я коли-небудь торкнуся її сторінок.В анотації сказано, що головний герой роману Гарі Галер називає себе "степовим вовком, який заблукав у тенетах цивілізації". 50-літній одинак, що не знайшов щастя в житті, хоче покінчити життя самогубством, але його зупиняє жінка...
Твір написано за всіма "правилами" модернізму (тут і фантасмагорії, фройдизм, ніцшеанство, екзистенціалізм, розполовинення сутності тощо).
У післямові автор написав: "Я, звичайно, не можу й не хочу диктувати читачам, як вони мають розуміти мій твір. Хай кожен знаходить собі в ньому те, що йому співзвучне й корисне! А все ж таки мені було б приємно, якби декотрі з них помітили, що, хоч в історії Степового Вовка показано хворобу й кризу, це не та криза, що веде до смерті, до загибелі, а навпаки: та, що веде до одужання".
Цитати з твору
***
"Більшість людей не хочуть плавати, поки не навчаться"... Звичайно вони не хочуть плавати! Вони ж бо народжені для суходолу, а не для води. І, певна річ, вони не хочуть мислити, бо створені для того, щоб жити, а не щоб мислити! А хто мислить, хто вбачає в мисленні своє покликання, той, хоч і може далеко зайти в цьому напрямку, все-таки плутає суходіл з водою й колись потоне.
***
Якби середньовічна людина пізнала весь спосіб нашого теперішнього життя, вона побачила б у ньому ще більше жахів, жорстокості й варварства, ніж у своєму. Кожна доба, кожна культура, кожен звичай і традиція мають свій характер, свої, тільки їм властиві, лагідні й суворі риси, свою красу й жорстокість, вважають звичайним явищем певні страждання і терпляче приймають певне зло. Людське життя стає справжньою мукою, справжнім пеклом тільки там, де перетинаються дві доби, дві культури, дві релігії. Якби людині античного світу довелося жити в добу середньовіччя, вона б задихнулася, як задихається дикун серед нашої цивілізації. Але бувають часи, коли ціле покоління так застрягає між двома епохами, між двома способами життя, що всяка мораль, всяке почуття норми і безпеки, всяка душевна простота втрачається. Звичайно, не кожен відчуває це з однаковою силою.
Ох, важко знаходити божистий слід у житті, яким миживемо, в нашу добу, таку вдоволену, таку міщанську, таку бездуховну добу, серед цієї архітектури, цього ділового світу, цієї політики й цих людей!
***
Самота — це незалежність [...] Незалежність холодна, о так, але й тиха, дивовижно тиха й велика...
***
Ні про кого з людей не можна сказати, що він украй нещасний. Навіть якщо хтось не має в собі вовка, це не означає, що він засливий. До того ж і найнещасніша людина має в житті свої ясні хвилини, і серед піску та каміння часом розквітає скромна квіточка щастя.
***
... може, все людське життя — прикра помилка, завчасний, невдалий викидень праматері, шалена, жахлива, невдала спроба природи. [...] можливо, людина не просто тварина, обдарована сяким-таким розумом, а дитина богів і їй судилось безсмертя.
***
Владну людину руйнує її влада, грошовиту руйнують гроші, послужливу — служба, а шукача втіхи — втіха.
***
... кожна сильна людина неодмінно досягає того, до чого має справжній потяг.
***
... краще й шляхетніше віддати себе на поталу життю, ніж накласти на себе руки.
***
... в міщанському світі діє перелицьований закон великих: "Хто не проти мене, то за мене!"
***
... людина — це цибулина, що складається з сотні оболонок, тканина, зіткана з багатьох ниток. Це знали й глибоко усвідомлювали стародавні азіати, і в буддійській йозі докладно описано, як треба розвінчувати ілюзію індивідуальності. Смішні й суперечливі дії людей: Індія тисячу років мордувалася, щоб розвінчати ту саму ілюзію, на підтримку і зміцнення якої Захід витратив стільки ж зусиль.
***
Проте в житті все відбувається не так просто, як у наших думках, не так грубо, як у нашій, убогій, ідіотичній мові...
***
... міщанин сьогодні спалює як єретика і вішає як злочинця того, кому завтра поставить пам'ятник.
***
Генії з'являються не так рідко, як нам, бува, здається, хоч і не так часто, як вважає історія або преса.
***
Намилюючись, я згадав бридку яму на кладовищі, в яку сьогодні опустили не знайомого мені небіжчика, та кислі обличчя знуджених братів і сестер у Христі, і мені навіть не стало смішно. Я подумав, що там, у тій бридкій ямі, під акомпанемент безглуздих, нещирих слів проповіді, серед безглуздих, нещирих мін учасників похорону, серед гнітючого краєвиду всіх тих хрестів і табличок з бляхи та мармуру, серед штучних квіток із дроту й скла, не тільки настав кінець тому незнайомому, не тільки завтра чи післязавтра настане й мені кінець і мене теж закопають у землю на очах у знуджених, лицемірних учасників жалобної процесії, — ні, так настане кінець усьому, всім нашим прагненням, нашій культурі, нашій вірі, всім нашим життєвим радощам; усе це дуже хворе й скоро буде там поховане. Весь світ нашої культури — суцільне кладовище, де від Ісуса Христа й Сократа, від Моцарта й Гайдна, від Данте й Ґете лишилися тільки збляклі імена на іржавих табличках, оточені знудженими, лицемірними учасниками траурних церемоній, які багато чого віддали б за те, щоб у них збереглася віра в ці таблички, їхню колишню святиню, багато чого віддали б за змогу сказати хоч одне чесне, щире слово смутку й розпачу про цей минулий світ, але їм не лишається нічого іншого, як, кисло скривившись, стояти навколо могили.
***
Водночас я думав: отак як я тепер одягаюся і йду в гості до професора, щоб обмінятися з ним більш чи менш фальшивими люб'язностями, насправді не бажаючи цього, так роблять, живуть і поводяться мало не всі люди. День у день, кожної години вони силують себе ходити в гості, провадити розмови, сидіти в установах і в конторах, з примусу, автоматично, проти своєї волі роблять те, що з таким самим успіхом могла б виконати машина або взагалі можна було б не виконувати; і ця вічна, невпинна автоматичність заважає їм, як і мені, критично глянути на своє життя, пізнати й відчути його безглуздість і банальність, його моторошну сумнівність, його безнадійну трагічність і порожнечу.
***
Слухатись — це як їсти чи пити, тому, хто давно не слухався, здається, що нічого кращого в світі немає.
***
Згодом, може, навіть скоро, відкриють, що нас завжди оточують не тільки сучасні, теперішні образи й події, — як, скажімо, музику з Парижа чи Берліна тепер чутно у Франкфурті або в Цюриху, — а що так само занотоване й існує все, що будь-коли діялося, і що, може, ми одного чудового дня почуємо — за допомогою дроту чи без нього, з усякими побічними звуками чи без них — голос царя Соломона й Вальтера фон дер Фоґельвейде. І що все це, так само як сьогодні перші кроки радіо, служитиме людям тільки для того, щоб утікати від себе й від своєї мети, обплутувати себе все густішою мережею розваг та непотрібної діяльності.
***
... тому, хто вміє так жити сьогоднішнім днем, так ним утішатися і так ласкаво й турботливо складати шану кожній квітці на своєму шляху, цінувати кожну миттєву радість, життя не заподіє ніякої шкоди.
***
Відомо, що ніхто не пише так погано, як оборонці застарілих ідеологій, і ніхто не робить свою справу так брудно й несумлінно, як вони.
***
... кожен народ, навіть кожна окрема людина, замість заколисувати себе брехливими політичними гаслами про "вину й винуватців", повинна пильніше придивитися до себе, спитати себе, наскільки вона сама прислужилася війні і всім іншим світовим злигодням своїми помилками, байдужістю й поганими нахилами, бо це, мабуть, єдиний спосіб уникнути другої війни.
***
... хоч би ти що робив, хоч би як боровся, а колись неодмінно помреш. Боротися зі смертю, любий Гарі, завжди дуже гарно, шляхетно, похвально й почесно, і так само почесно боротися з війною. Проте це завжди безнадійне донкіхотство.
***
Набагато банальніше, Гарі, боротися за щось добре, ідеальне і вважати, що його неодмінно треба досягти. Хіба ідеали існують для того, щоб їх досягати? Хіба ми, люди, живемо для того, щоб перемогти смерть? Ні, ми живемо, щоб боятися її, а крім того, й любити її, і саме завдяки смерті наше коротеньке життя час від часу спалахує так яскраво.
***
Бачиш, танцювати, коли вмієш, так само легко, як думати, а вчитися танцювати ще набагато легше, ніж учитися думати.
***
Кожен ризикує, що його можуть висміяти, коли підходить до дівчини. Це як лотерея. Тож ризикни...
***
Тому, хто хоче музики замість галасу, радощів замість задоволення, душі замість золота, справжньої праці замість здобування грошей, справжньої пристрасті замість гри в почуття, — тому в цьому затишному світі немає місця...
***
Хочу вірити, що це тільки наша доба така, що це тільки наша хвороба, тимчасове лихо. Наші проводирі завзято й успішно готують нову війну, а ми, решта, танцюємо фокстрот, заробляємо гроші і їмо шоколад — певне, що в таку добу все має бути сіре. Будемо сподіватися, що інші часи були кращі і знов стануть кращі, багатші, далекосяжніші й глибші. Але нам із цього невелика втіха. А може, так було завжди...
***
Завжди так було, і завжди так буде — гроші і влада, ціла доба, весь світ належить сірій дрібноті, а справжнім людям не належить нічого. Нічого, крім смерті.
***
Є багато святих, що спершу були великими грішниками, але й гріхи можуть бути шляхом до святості, гріхи й порок.
***
Ну, а високий гумор починається з того, що людина перестає трактувати поважно свою власну особу.
***
Погано виходить, коли людство перенапружує свій розум для того, щоб за його допомогою впорядкувати речі, які ще не піддаються розумові. Тоді виникають такі ідеали, як в американців чи в більшовиків, обидва надзвичайно розумні, а проте вони страшенно насилують і збіднюють життя, бо надто наївно спрощують його. Образ людини, колись високий ідеал, хочуть обернути в стереотип. Може, ми, божевільні, знов ошляхетнимо його.
***
Ми ні в чому не винні, а проте відповідаємо за все. Коли людина народжується, вона вже винна. Дивний у вас був учитель релігії, якщо ви цього не знаєте.
...